Натхнення прийшло не з кухні.
А з однієї зустрічі — в Кіото, в непримітному дерев’яному будинку, де готував майстер, відомий небагатьом як «невидимий шеф».
Він не давав інтерв’ю. Не шукав слави. Готував лише для тих, хто справді готовий відчути.
Коли ми вперше потрапили до нього, він не промовив ані слова. Просто поставив перед нами страву — і час зник.
Це було більше, ніж смак. Це була мить одкровення, коли розумієш: ти не їси — ти стаєш свідком мистецтва.
Коли вечеря закінчилася, він подивився нам у вічі й сказав японською:
「料理とは偶像ではない。だが、理想のために捧げられるべきだ。」
«Їжа — не ідол. Але вона варта того, щоб бути жертвою заради ідеалу.»
Ця фраза лягла нам у серце. І ми зрозуміли:
наш ресторан буде не про суші.
Він буде про шанування ідеалу смаку, естетики та миті.
Так народився IDOL — як символ відданості кулінарній досконалості.
Тут кожен рух відточений, кожен смак — продуманий, а атмосфера — мов у храмі тиші, де головне каже не слово, а смак.